Прийом ревматолога і основні методи діагностики
На прийом до цього фахівця нерідко пацієнти потрапляють не в першу чергу, а по напряму від інших фахівців, наприклад, від терапевта або від хірурга з попередніми зверненням до них з причини актуальних скарг. Враховуючи тісноту зв’язку ревматології з іншими областями в медицині, не дивно, що захворювання, які лікує ревматолог, мають схожість із захворюваннями інфекційними, онкологічними, гематологічними, кардіологічними та іншими.
В якість основи для встановлення початкового діагнозу виступає процедура рентгенографії (тобто робиться звичайний рентгенівський знімок). Саме з рентгенографії завжди і починається консультація ревматолога, точніше саме на підставі її результатів така консультація стає предметною. Можуть бути використані і дещо інші методи діагностики, хоча рентгенографія є найпростішим, а часто і виключно інформативним способом дослідження конкретної області.
Якщо ж розглядати можливі аналоги методів, то як такі виступає магнітно-резонансна томографія та метод комп’ютерної томографії – скорочено МРТ і КТ відповідно зазначеної черговості. МРТ дозволяє визначити стан м’яких тканин, в якості яких у нас цікавить області розглядаються міжхребетні диски, нервово-судинні волокна і зв’язки судин. Між тим, МРТ визначає марність використання себе в якості основного методу діагностики з причини неінформативності вивчення в ньому особливостей будови кісток, для чого, в свою чергу, більшою мірою підходить КТ.
Підводвівши підсумки по цих двох методах, то можна помітити, що, незважаючи на найціннішу інформацію, яка може бути отримана за їх рахунок, з традиційним рентгеном їм в даній області не зрівнятися. За якостю набирає популярність і відносно новий метод – денситометрія. Даний метод дослідження полягає у вивченні особливостей щільності тканини, що особливо інформативно в діагностиці такого захворювання як остеопороз.
Традиційно застосовуються і такий метод дослідження як загальний аналіз крові, він дозволяє визначити актуальність в організмі запалення і іншого типу специфічні ознаки, за рахунок яких постановка кінцевого діагнозу може підкріплюватися більшою інформативністю.
